Вільнянська районна рада
Вільнянський район Запорізької області

Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмира...

Переглядів: 3106

25 лютого виповнюється 146 років від дня народження Лесі Українки – однієї із центральних постатей в історії національної культури. Поряд із Тарасом Шевченком та Іваном Франком, Леся Українка є тією особистістю, життя й діяльність якої багато у чому визначали й визначають культурне і суспільно-політичне становлення нашої країни.

Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім –Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 року у Новограді-Волинському. Мати її – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист. Батьки багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: Михайло Драгоманов (її дядько по матері), М.Старицький, М.Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу. В дев’ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884 році у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з’явилось ім’я – Леся Українка. Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом – у селі Колодяжне.

В юнацькі роки Леся починає хворіти на туберкульоз, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М.Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.

У 1879 році було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки – Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам’ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”.

На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки – “На крилах пісень”. Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш “Contra spem spero”, що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро, як заклик і гасло, прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері “Досвітні огні”. Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов’язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді “Плеяда”. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки.

У 1894 – 1895 роках Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана переважна частина циклу політичної лірики “Невільничі пісні”. Нове явище в її творчості – сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму.

З 1893 року вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв’язки з особами, які були на засланні. 1899 року у Львові виходить друга збірка поезій – “Думи і мрії”. Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси. Пише статті для російського журналу “Жизнь”.

Після смерті її близького друга С.Мержинського, в одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему “Одержима” (1901 р.). Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі – Гуцульщину рятувати підірване здоров’я.

Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів.

У 1904 році в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком “На крилах пісень”. 1905 рік не був несподіваним для Лесі Українки. Драматичні поеми “Осіння казка” і “В катакомбах”.

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури. Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її “Камінний господар”. Це одна з найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.

Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі.

З іменем цієї видатної людини безпосередньо пов’язаний не лише розвиток модерного вітчизняного мистецтва, але й утвердження нової парадигми художнього, філософського, політичного, державницького мислення і загалом національного світовідчуття та світорозуміння.



« повернутися до списку новин